Відтягування оперативного лікування грижі приводить до складнішого перебігу лікування

Грижа, або кила – досить поширене захворювання. Характерне воно, зокрема, тим, що лікувати його необхідно оперативно. Очевидно, саме боязнь цього оперативного втручання та ще специфіка нашого менталітету (доки грім не вдарить…) ведуть до того, що хворі не поспішають звертатися до лікаря і наслідки від цього бувають досить сумні. Щоб пояснити, чому грижі лікують оперативно, - розповідає хірург Тунік В.О., - слід зрозуміти, що таке грижа взагалі. Анатомія передньої черевної стінки людини така: зовні вона покрита шкірою, під шкірою є підшкірна клітковина, загальна фасція тіла, за нею – м’язи, глибше – поперечна фасція (це стосується найчастіших гриж – пахвинних), під поперечною фасцією є очеревина. У структурі тіла є ще й апоневроз, коли м’язи переходять у пласкі сухожилля. Грижа - це наявність грижового отвору, для більшого розуміння його можна порівняти із звичайною діркою. У випадках з пуповою або паховою грижами цей отвір розташовується в сухожильній частині черевної стінки або в апоневрозі. Тобто у слабких місцях виникає дефект укріплення черевної стінки. Чинників, що зумовлюють появу грижі, є багато. Основними ж є такі фактори: надмірні фізичні навантаження, коли людина нетренована, у стінці може виникнути дефект; травми; вроджені або набуті дефекти передньої черевної стінки, іноді післяопераційні, коли пацієнти не дотримуються післяопераційних настанов лікарів і швидше, ніж це дозволено, починають активно працювати. Комусь це може й не зашкодити, а комусь завдати значної шкоди. Тонкі, недорозвинені м’язи, збільшення або зменшення жирової клітковини теж є ризиком, у групі ризику люди дуже худі або з надмірною вагою. Ще одним фактором є підвищення внутрічеревного тиску (Причини – фізичне навантаження, сильний виснажливий кашель тощо). Клінічна картина, або Що має насторожити людину У першу чергу людей починає турбувати локальний біль, який безпосередньо пов’язаний з напруженням живота, - пояснюють хірурги. – Зазвичай цей біль локалізується у місці, де може бути грижа. Відчути його можна при ходьбі, бігові, при напруженні. Саме біль змушує людину звернути увагу на те, що щось не гаразд. Як правило, у тому місці з’являється невеличке пухлиноподібне вип’ячування, яке може то з’являтись, то зникати. При наявності грижі може іноді й не виникати больового синдрому, - додає завідуючий хірургічним відділенням, - а лише певний дискомфорт. Певні дії, які раніше робилися автоматично, стають для людини важкими або болючими. Наприклад, може виникати біль під час дефекації. У жінок грижі часто з’являються після пологів. Адже наші жінки, як правило, уникають фізичних тренувань до пологів, «бережуть» себе, а це стає причиною розходження м’язів унаслідок потуг, відбувається діастаз (вип’ячування) в ділянці пупа. Досить часто жінки все життя з цим живуть і уникають лікарів. У жінок переважають пупові грижі, їх ще називають грижами передньої черевної стінки білої лінії живота, у чоловіків – пахвинні грижі. Є ще стегнові грижі, їхні особливості у тому, що вони, як правило, проявляються, коли защемлюються. Часто їх приймають за лімфовузол, і не звертають особливої уваги. Тому дуже важливо не лише проконсультуватися з терапевтом чи сімейним лікарем з приводу цього, але й звернутися до хірурга. Коли цього не роблять, то люди нерідко звертаються до фахівця вже тоді, коли ситуація стає критичною і лікування значно ускладнюється, є довготривалішим і дорожчим. Велике значення у підтвердженні грижі має досвід лікаря, адже часом це захворювання досить складно виявити. На Заході для цього, наприклад, пропонують комп’ютерну томографію, у нас таке обстеження теж проводять, але воно надто дороге. Чим загрожує нелікована грижа. Грижі бувають внутрішніми і зовнішніми. Зовнішні можна побачити, внутрішні з черевної порожнини виходять не на зовні, грижа прихована. Інколи вона так і залишається між структурами черевної порожнини і нікуди не виходить. Сама по собі грижа ніби не є дуже страшною, але не треба забувати, що грижа – це дефект і у цей дефект потрапляють внутрішні органи, як правило, це кишка, сальник, сечовий міхур, апендикс чи інші внутрішні органи. Коли людина рухається, відбувається защемлення грижею внутрішніх органів. А це може призвести навіть до некрозу, відмирання затиснутих тканин, вміст кишечнику може потрапити до черевної порожнини, людина інфікується мікробами і може навіть померти, якщо вчасно не отримає кваліфіковану допомогу. Саме в цьому найбільша небезпека. І тому найбільш старовинний метод лікування так і називається «грижосічення» або «грижовисічення». Він був дуже простим і полягав у тому, що грижове кільце просто розтинали, вивільняли кишку і людина могла жити. Отже, зрозуміло, що грижі необхідно лікувати оперативно. Сьогодні існує два основних типи оперативних підходів. Перший: є дефект і його зшивають, стягуючи власні тканини. Плюси цього методу – він дешевший. Проблема його в тому, що навіть після операції це місце в організмі людини залишається слабким, більш вразливим. Другий тип – це накладання сітки (штучного трансплантанта). Сітку виготовляють зі спеціального інертного матеріалу, щоб не відбувалося відторгнення інородного тіла організмом пацієнта. Плюси такого методу – набагато надійніша фіксація, тканини при цьому можна й не стягувати, якщо є поєднання дефектів, можна закривати значно більшу ділянку. Мінус – дорожча вартість і те, що в тілі людини буде сторонній матеріал. Хоча на сьогодні вже є сітки, які на 90% розсмоктуються в організмі. Якщо застосувати таку сітку, то якість життя пацієнта після операції буде значно вищою, тобто у нього не виникатиме дискомфортних відчуттів через те, що в тілі є щось чуже. Профілактика гриж Враховуючи ті обставини, що грижа виникає в ситуаціях, коли слабка черевна стінка, для профілактики гриж можна порадити постійну, хоча б невеличку, фізичну активність. Людям треба більше ходити, бігати потихеньку, уникати надмірних, але не забувати про помірні фізичні навантаження. У разі появи перших симптомів і підозр, обов’язково проконсультуйтеся з лікарем. Однією з найбільших проблем щодо лікування гриж є те, що пацієнти звертаються до лікаря із запущеними формами хвороби, анамнез її вже задавнений. І звертається пацієнт навіть не тому, що знає про хворобу, а тому, що через неї погіршується його соціальне життя, він не може працювати, як раніше, не може щось підняти, зробити по господарству. Але люди не розуміють, що за таку безпечність їм доведеться дорого заплатити.